Віра СІЛЬЧЕНКО
ВЕСЕЛИЙ ПРОМІНЕЦЬ
Ніби
веретенце, промінець прудкий
Зазирнув
в віконце, веселий і живий.
І
побіг по хаті, на порозі став,
Що
робити далі – зовсім він не знав.
На
підлозі хлопчик, від сліз мокрі щічки,
Бо
не може киці взути черевички.
Промінець
підкрався до малого тихо,
На
руки забрався: «Та хіба це лихо? –
Він
сказав малому. – Зараз витри щічки,
Хіба
носять кицьки красні черевички?
Ось
давай з тобою будемо ми грати,
Ти
мене, маленький будеш доганяти».
Промінець
до долу весело стрибнув,
Засміявся
хлопчик, за лихо забув.