ЦАВЕТ ТАНЕМ!

 

                                     МЕЖДУНАРОДНЫЕ СВЯЗИ

    В 2020 году исполнилось 90 лет Лине Васильевне Костенко, живой легенде украинской поэзии. Вашему вниманию предлагается перевод с украинского стихотворения Лины Костенко "Цавт танем!".Владислава Бусова, автора литобъединения г. Каширы.  Это стихотворение Лина Васильевна посвятила армянской поэтессе Сильве Капутикян.

         

         Лина КОСТЕНКО

              ЦАВЕТ ТАНЕМ!

                                
Сільві Капутікян

Згоріли їхні селища, пропали їхні мули.
Бредуть, бредуть вигнанці в дорогу неблизьку.
Щоб мову свою рідну їх діти не забули,
їм літери виводять вірменки на піску.

А вітер, вітер, вітер!..
Який палючий вітер!..
Обвуглені обличчя січе, січе, січе!..
Лиш виведеш те слово із тої в'язі літер,
а слово ж без коріння, покотиться, втече.

І десь, в якійсь пустелі, з'їдять його верблюди.
Забудуть його діти, і виростуть німі.
Бредуть, бредуть вигнанці...
бредуть бездомні люди.
Ні даху ж, ні притулку, — буквар їм на умі!

Згоріли їхні храми. Мужчини їхні вбиті.
Втонули їхні дзвони у озері Севан.
О, як їм далі жити? На тім кровопролитті
не місяць в небі сходить — турецький ятаган.

А вітер, вітер, вітер!..
Як шарпає той вітер!..
Куди їх ще, вигнанців, недоля заведе?
Нема коли писати отих маленьких літер.
Немає чим писати. Нема писати де.

І тільки на привалі, в ті рідкісні хвилини,
коли ще в свої тачки жінки не запряглись,
ті буковки вірменські виводять, як стеблини,
і слізьми поливають, аби лиш прийнялись.

В пісках пустили корінь — а вітер, вітер, вітер!..
Бредуть, бредуть вигнанці в дорогу неблизьку!..
А скрізь по всій пустелі
тоненькі стебла літер,
як трави, проростають в палючому піску.

Їх топчуть ситі коні, дзвенять чужі стремена.
А букви проростають в легенди і пісні.
"Цавет танем!" — як кажуть, прощаючись, вірмени.
Твій біль беру на себе. Печаль твоя в мені.

                     ЦАВТ ТАНЕМ!

                                      Сильве Капутикян

  Перевод  на русский язык Владислава БУСОВА

Сгорели их посёлки, и нет от них отметин.
Бредут, бредут изгнанники в далёком далеке.
Чтоб речь свою родную их не забыли дети,
армянки им выводят все буквы на песке.

А ветер, ветер, ветер!..
Какой палящий ветер!..
Обугленные лица сечёт, сечёт, сечёт!..
Лишь выведешь то слово из вязи букв бессмертных,
так без корней родное покатится, уйдёт.

А где-нибудь в пустыне съедят его верблюды.
Забудут дети слово, оставшись в немоте.
Бездомные изгнанники ...
бредут в пустыне люди.
Ни крыши, ни убежища, - букварь им на уме!

У них сгорели храмы. Убиты их мужчины.
Колокола утоплены в их озере Севан.
На том кровопролитьи как дальше можно жить им?!
Не месяц в небе всходит - турецкий ятаган.

А ветер, ветер, ветер!..
Как обжигает ветер!..
Куда ещё, страдальцев, судьба их заведёт?
Нет времени писать им слова под страхом смерти.
И нечем. Да и негде. Всё ветер унесёт.

И только на привале, в те редкие мгновенья,
когда в тележки беженки ещё не запряглись,
из букваря армянского выводят буквы-стебли,
слезами поливают их, чтоб только принялись.

В песках пустили корень - а ветер, ветер, ветер!..
Бредут, бредут изгнанники в далёком далеке ...
И прорастают буквы, их тоненькие стебли
растут по всей пустыне, как травы на песке.

Их топчут кони сытые, там звон чужих стремён.
А буквы поднимаются в сказания времён.
Как говорят армяне, прощаясь - "Цавт танем!" -
Возьму, родной, я боль твою, печаль твоя во мне.