И ВСЕ - ТАКИ ПОЧТИ ВЕСНА…
Анатолий ШЕВЧЕНКО
ЗІРОК НЕ ТРЕБА
Малюю вже весну, зима набридла.
Мороз без снігу, вітер та ще й дощ…
Бурульки з даху, немов вовчі ікла,
На нерви дуже діють вже також.
Як ні було, так хай вже і не буде
Зими тієї. Нащо вона нам?
До чого березню така приблуда?
Нехай залишіться де-небудь там.
А нам вже весну треба зустрічати.
І привітать зі святом всіх жінок.
Та щоб був мир Всевишнього благати.
Оце і все, не треба нам зірок.
Дивиться всі, що коїться з землею.
Від повеней все гине і пожеж,
Нам байдуже, хоча вже за межею.
Рабами стали Інтернет мереж…
Не підіймаємо очей до неба,
Не бачимо земної ми краси.
Невже все є? Нічого вже не треба?
То що ж це за такі, скажіть, часи?
Тож вибачте, таке я не приймаю.
Невже глухі всі люди та сліпі?
А я і досі у ві сні літаю.
Як кажуть, дозволяю все собі!
І зараз, про весну пишу,бо хочу,
Щоб швидше вже вона прийшла до нас.
Її красу збираю я співочу,
На цілий рік роблю собі запас.
Весна для мене, як життя початок.
Потужних сил дає мені приплив,
Вона найголовніший мій достаток.
Творець на це мене благословив!
СЮРПРИЗІ ПРИРОДЫ
Февральский дождь напомнил осень –
Такой же злой и затяжной,
Холодный, вечно перекошен.
Не ровно льёт, а по косой.
И пятый день без остановки
Текут ручьи по желобам.
Забились грязью все ливнёвки –
Такое им не по зубам…
Дороги залиты водою.
Весь транспорт будто бы плывёт.
Чудес и так полно зимою,
А впереди ведь целый год…
Что ждать от матушки природы?
Чем будет дальше удивлять?
Такое чудит нам с погодой…
И этого не избежать!