Анатолий ШЕВЧЕНКО-ЗУРНАДЖИ
БАЧЕННЯ
Вже сонце котиться за обрій
І за собою тягне день.
Спалахують у небі зорі,
У хмарах місяць-велетень.
Який чудовий влітку вечір!
П'янить квітковий аромат.
Морське повітря, теж до речі,
Дає хороший результат…
Людей на березі немає –
На всьому пляжі тільки я.
Прибій на берег набігає
Та щось шепоче, як змія…
Награвшись, вітер десь сховався,
Не чути чайок, шуму хвиль,
Так, ніби спати світ зібрався.
І тільки комариних крил
Помахи вловлювали вуха.
Мене злякало це чомусь.
Довільно зняв я капелюха
І, не моргаючи, дивлюсь
На те, що робиться на небі.
А там картина ось така:
З орлами б’ється білий лебідь…
За хрест схопилася рука
І я звернувся вмить до Бога:
«Врятуй птахів ціх від біди,
Не дай нікому перемоги.
Хай розлетяться хто куди…
Своє хай місце кожний знає.
Вночі щоб місяць, сонце днем.
І хай з небес на землю сяє
Та радує всіх промінцем”…
Дивлюсь, сміється місяць в небі.
Від нього стежка на воді.
Плескається у морі лебідь…
Вклонився низько Богові!