ПРОХАННЯ . ДУША ПОЭТА .

                                    Анатолій ШЕВЧЕНКО

 

ПРОХАННЯ 

 Бачу в небі чорні хмари,

Місяць у крові.

Гаснуть в космосі стожари,

Наче воскові.

 

Дні надходять неминучі.

Лопнув вже терпець.

Час настав страшної бучі.

Мабуть, це кінець…

 

До Творця прохання маю:

Боже, зупини

Беззаконня! Тож благаю,

Чуєш – зупини.

 

Молодь наче, як в тумані,

Як щеня сліпі.

Ти врятуй їх від омани –

Юні та дурні!

 

Дай терпіння, прошу Боже,

Все в твоїх руках.

І хай розум переможе!

Бо все інше прах.

 

                                                   19.08.21(ШАН)

 

ДУША ПОЭТА

 

Бывает так: порой ночами,

Когда весь город тихо спит,

Создатель добрыми глазами

На окна тёмные глядит.

 

И видит, как душа поэта

Грустит на первом этаже.

Она до самого рассвета,

Приговорённая уже

 

Хранить  безропотно терпенье,

Ждёт окончания стиха.

Но шлёт Эвтерпа вдохновенье…

Поэту не до сна пока.

 

Он пишет, как заговорённый.

Ему судьба благоволит.

Полётом мысли увлечённый,

Словами Бога говорит.

 

Душа ликует, стих окончен,

Поэт спит безмятежным сном.

Творец трудом его доволен.

Мир суетится за окном…