“Жінка, яка несла людям світло”. Згадуємо керівницю літературного об'єднання "Азовье" Наталю Харакоз, яку померла у Маріуполі

Наталя Харакоз народилась у 1935 році у Маріуполі у грецькій родині. Після початку російського вторгнення казала рідним: “Пережили одну війну, переживем й іншу”. Вона до останнього не вірила, що її рідному місту випаде така страшна доля.

Наталя Харакоз - керівниця літературного об'єднання "Азовье", членкиня творчих спілок журналістів та письменників, перша жінка  Маріуполя, яку прийняли до Національної спілки письменників України (НСПУ), авторка понад десятка книжок, журналістка.

Наталя Харакоз (в центрі) з батьками Георгієм та Ганною та сестрами Ольгою і Світланою

Поховання Наталі Харакоз на
Старокримському цвинтарі

17 березня її будинок зруйнувався й згорів внаслідок обстрілу. Жінка разом з сусідами переховувалась у підвалі сусідньої багатоповерхівки. Там і померла 29 березня, не доживши до дня народження чотири місяці. 

Тривалий час родичі не могли знайти місце поховання загиблої, потім з братської могили на подвір’ї її перепоховали на Старокримському цвинтарі серед жертв війни. Розташування поховання: сектор 17, квадрат 25, крайній ряд, 6 могила.

Родичі та колеги згадують Наталю Харакоз мудрою, доброю, світлою, витонченою жінкою.

“Наталя Георгіївна майже тридцять років опікувалася маріупольськими молодими літераторами. Серед її вихованців майже всі наші місцеві представники НСПУ, яким вона колись допомагала робити перші творчі спроби. 

Як вправна журналістка Наталя Георгіївна заслужено нагороджена "Золотою медаллю української журналістики". Як самобутня письменниця має нагороду "Почесна відзнака НСПУ". Як світла, добра і приязна людина користувалася великою повагою і шаною людей”, - згадує застпуник голови Донецької обласної організації НСПУ Павло Кущ.

Наталя Харакоз писала російською й грецькою мовами. Її творчість як видатної грекині представили у Музеї історії і етнографії греків Приазов'я у нині окупованому селищі Сартана.

Книги Наталі Харакоз у Музеї історії та етнографії греків Приазов'я у селищі Сартана

“Пані Наталя завжди пишалася своїм грецьким корінням. Писала грецькою. Це була Її пуповина, яка єднала Її зі своїм народом, а Вона його любила до нестями. Писала про греків, про їхній побут, звичаї та традиції. Вона житиме в спогадах людей, а Її слово живе в книгах і продовжує промовляти до читачів своєю мудрістю, позитивом і щирістю. Бо це жінка, яка несла людям світло”, - розповідає членкиня Ради Фдерації грецьких товариств України Вікторія Помазан.

Останньою книгою, виданою за життя пані Наталі, стала спільна  з Павлом Кущем збірка творів письменників Донецької обласної організації НСПУ "Біля лінії зіткнення". 

“Книжку ми презентували 20 лютого - буквально за кілька днів до початку чергового путінського божевілля. У збірці кілька новел пані Наталі, серед яких  "Весна моря і міста" та "Хмари над морем". Ця неймовірно важка весна, на жаль, стала останньою у житті автора. А хмари диму та попелу від вибухів над морем і містом - це було останнє, що бачили тисячі маріупольців, серед яких і наша колега...”, - розповідає Кущ.

Зараз рідні Наталі Харакоз готують до друку її рукописи, які вона не встигла видати. І збирають спогади про неї для книги “Новели Азовського узбережжя”.