ПОЭЗИИ НЕМЕРКНУЩИЕ СТРОКИ…
Виктор ФЕДОРОВ
***
Рассыпала осень багрянец,
Прохладою дышит рассвет,
Строй птиц, перелетных скиталиц,
С небес шлет прощальный привет.
Волшебные струны настрою,
В звенящей красе охмелев,
Дотронусь озябшей душою
До грусти ключа журавлей.
И всплеск накопившейся силы
Рванется с груди на простор…
И льется, расправив ветрила,
Осенних мелодий восторг.
***
В прозорій тиші лист журливо
На сонні трави опада,
Впліта в пісні дзвінкі мотиви
Пори прощальної хода.
Пливе в казковій благодаті
І зачаровує краса,
Весь світ в барвистім листопаді
Застиг, неначе диво-сад.
Гуляє осінь в тихім гаї,
У буйстві пахощів терпких,
Пухнастий килим розстилає
З краси листочків золотих.
МАМИНЕ ЧЕКАННЯ
Вже нова осінь з сумом плине,
В душі тривоги не втаїть,
А мати вісточку від сина
Чекає з фронту кожну мить.
Чи у теплі, чи не голодний,
Хто поряд з ним у тих боях…
Він чинить подвиг всенародний,
А в мами сльози на щоках.
В молитвах кличе сили Божі,
Мов колисковую співа…
Як там під обстрілом ворожим,
Дитина рідна вижива.
Болюча пам’ять на вервечках
Дитя гойдає золоте,
І кожним трепетом сердечка
З війни матуся сина жде…